Личаківський цвинтар у Львові – відомий львівський пантеон. Серед його визначних пам’яток – гірка повстанців 1863 р.
22 січня 1863р. маніфест таємного Польського національного уряду закликав народи Польщі, Литви та Руси до повстання проти царату.
Незважаючи на несприятливі погодні умови, близько 6 тис. погано озброєних повстанців атакували стотисячний російський корпус у Королівстві Польському. Всього упродовж 1863р. через повстанські партизанські загони пройшло близько 200 тис. осіб, відбулося 1200 сутичок з російською армією. Але сили були нерівні і після арешту диктатора повстання Ромуальда Трауґутта 11 лютого 1864р. бойові дії припинилися. Загинуло близько 40 тис. осіб, десятки тисяч заслано до Сибіру, десятки тисяч поповнили ряди польської політичної еміграції. Оскільки повстанців 1863р. Франц Йосиф I амністував 1865р., чимало з них осіло в Галичині, у Львові зокрема.
Львівське Товариство ветеранів 1863р. постало 1887р. І хоча через декілька місяців поліція наполягла на ліквідації товариства, воно відродилася під назвою Товариство взаємної допомоги учасників польського повстання 1863-1864рр.
Повстанці з України регулярно контактували й підтримували один одного. 1902р. вони встановили в костелі св. Маргарити на вул. Лева Сапіги (тепер тут знаходиться органний зал) пам’ятну таблицю на честь замордованих селянами гурту своїх колег-хлопоманів у Соловіївці на Київщині, відтоді збиралися там.
Наприкінці 90-х років XIX ст. Личаківський цвинтар виділив окреме поле для поховання членів Товариства повстання 1863-1864рр. Тож зараз на східному краю Личаківського цвинтаря піднімається схований за зеленню дерев пагорб, на якому у 18 рядах під простими сталевими хрестами спочиває 230 повстанців.
Із західного краю на пагорб веде стежка, яка продовжується сходами. Сходи виводять до пам’ятника повстанцям у вигляді чоловіка з типовими слов’янськими рисами, зачіскою, в одязі, з мечем та прапором Вітебської землі на потужному скельному постаменті. Пам’ятник виконав Олександр Заґурський (1907) на замовлення полковника повстання 1863р. Йосифа Нєчуї-Мінєвського, який доробився значного маєтку під час будови Суецького каналу. Як виявилося, пам’ятник представляє реальну особу – Шимона Візунаса Шидловського.
Ш.Шидловський – мабуть, прибране ім’я. Насправді таємничий герой ніби походив з Вітебської землі і був нащадком князів Святополків-Мирських. Як опинився серед повстанців – достеменно невідомо. Відомо, що Візунас навчався в придворній військовій академії в Санкт-Петербурзі. Вчився добре, на нього звернув увагу цар Олександр II, юнакові пророкували блискучу кар’єру. Згодом він став ад’ютантом генерала Трепова і навіть врятував генералові життя під час замаху.
1861р. повернувся на рідну Білорусь, де взяв актину участь у підготовці повстання. Того ж року він вже тримав знамено Вітебської землі під час святкування роковин Городельської унії у місцевості Тілож на Вітебщині. Знамено походило з костела в містечку Сураж. У 1861-1862рр юнак пішки пройшов усю Правобережну Україну як емісар польського підпілля. Згодом брав участь у боях з російською армією в Білорусі. Сураж на декілька днів захопив загін польських партизанів і коли повстанці відступили, Візунас забрав із собою згадане знамено. Був двічі поранений. Спочатку його наскрізь простромив російський багнет, що все ж не завадило йому залишитися в строю. Згодом він отримав вогнепальну рану в праву руку. Його врятували білоруські селяни, які не видали й вилікували його. Щоправда, не дуже вдало, оскільки права рука Візунаса на все життя залишилася паралізована. Після того як рана загоїлася, переодягнутий в білоруський селянський одяг юнак перейшов австрійський кордон. Він знайшов притулок у монастирі сестер милосердя у Львові. У жіночому монастирі і під прибраним іменем він і прожив решту життя, пильнуючи за маєтками сестер. Був хорунжим свого Вітебського прапора, яке стало знаменом Товариства взаємної допомоги учасників польського повстання 1863-1864рр. Підтримував контакти з Білоруссю (але не з родиною), приймав у себе в монастирі земляків, листувався з королевою Румунії Кармен Сільвією. Помер 10 березня 1906р. У 1923р. товариство повстанців 1863р. передало вітебський прапор Львівській кадетській школі, відтоді воно було знаменом львівських кадетів.
Товариство взаємної допомоги учасників польського повстання 1863-1864рр. припинило існування 1936р., коли померли останні його троє членів Мар’ян Корвін-Кучинський, Яків Яворський і Фердинанд Сахер.
Хочеш знати більше? Замов екскурсію “Личаківський цвинтар”!
