Австрійський уряд відкрив ґімназію в Станіславові в 1784 р. Відомо, якою великою проблемою був для віденських просвітників пошук у Галичині своїх однодумців, які до того ж мали володіти німецькою мовою й заповнити вакансії новостворених органів влади й закладів освіти. Як правило, в перші десятиліття австрійського влади їх заповнювали вихідці з Австрії, Чехії та й інших провінцій імперії, зрештою. 1792 р. серед шести викладачів ґімназії в Станіславові зауважуємо аж одного, хто мав безумовно місцеве коріння – Онуфрія Донісєвича, четверо німців і Олександра Халбоссе (Alexander Chalbosse, Lehrer der zweiten Schule).
Хто ж був Олександр Халбоссе? Дійсне прізвище професора – Халбазаній (Chalbazany). Австрійським урядникам та й галичанам узагалі воно видавалося екзотичним, тому в шематизмах й архівних джерелах він фігурує також як Халбоссе, Халбазан, Ґалбезаній, Калбазон (Chalbazan, Galbezany, Kalbazan) тощо. Халбазаній – буковинський грек, родом, ймовірно, з Чернівців. І це, безумовно, була добра ідея – призначити на посаду викладача греки й латини місцевого грека (до 1849 р. Буковина перебувала в складі Галичини), до того ж освіченого в кращих традиціях Просвітництва. Щоправда, який учбовий заклад закінчив О. Халбазаній – встановити не вдалося.
Про перший період існування гімназії в Станіславові відомо небагато. В Державному архіві Івано-Франківської області є фонд ґімназії, проте документи найранішого періоду не збереглися, за винятком журналів успішності учнів. Не викликає жодного сумніву, що до своїх педагогічних обов’язків О. Халбазаній відносився ревно, власним коштом закуповував шкільне приладдя для своїх учнів.
1810 р. сталася біда – передчасно померла дружина Йосифа з Ашендорфів, донька орендаря маєтку в Росохачі біля Гвіздця, залишивши О. Халбазанія з дітьми самого. Подружжя Олександра і Йосифи Халбазаніїв мало п’ятеро дітей, з яких троє померли в дитячому віці. Донька Алойзія (народилася 1804 р.) 1829 р. вийшла заміж за Карла де Буц Сабо, орендатора маєтку в селі Рогізно на Жидачівщині, а син Дезидерій (1808 р. н.) став одним з перших аптекарів у Чернівцях. Саме із смертю дружини пов’язане рішення професора написати заяву про вихід на пенсію 1811 р. Його прохання міністерство освіти апробувало, призначивши йому 50% пенсії і нагородивши за 23-річну бездоганну службу галицьким шляхетським гербом «Добра». З того часу в шематизмах він фігурує як «де Добра Халбазаній».
Професор О. Халбазаній кохався в історії. До наших днів дійшли декілька документів про його останню просвітню ініціативу на посаді професора ґімназії – видати збірку його історичних праць молдавською мовою. «Немає місця, куди б так мало сягало проміння просвіти, як на землі Буковини, – звертався він до начальника Буковинської окружної управи 23 лютого 1811 р., – де цивілізований народ має такий великий брак вартісної молдавської літератури. Я, як перекладач східних мов і тимчасовий перекладач на землях Буковини, працевлаштований за Станіславівським правом у суді, також повний професор у Станиславівській ґімназії, почувався до обов’язку перекласти для достойної аристократії об’єктивну й обширну [універсальну?] історію та подати переклади найвідоміших грецьких авторів на їхню національну мову. Та сама аристократія Буковини та Молдавії удоступнила мені всі можливі джерела. Таким чином я здійснив свій намір, з одного боку, віддати честь своїй батьківщині, якій вірно і старанно служу 21 рік, а з іншого боку, задовольнити високі сподівання моїх благодійників (…)
а) Оскільки моя праця була важкою і забрала чимало часу, через морок історії, помилки й хитросплетіння хронології, я конфронтував з оригінальними джерелами, використав наших національних авторів, чиї рукописи, через постійні варварські вторгнення, часто знищувало полум’я, до того ж чимало першоджерел зіпсули фантастичні нотатки монахів, тому ця робота поглинула 10 років мого життя.
б) Оскільки в Чернівцях є добра і відома друкарня книжок.
в) Оскільки в чернівецькій окружній канцелярії і в самих Чернівцях у грецькій консисторії працюють люди великого таланту, які могли б здійснювати цензуру молдавських і грецьких творів і давати б авторитетну оцінку.
г) Оскільки у грецькій консисторії в Чернівцях, де широко вживана молдавська мова, є багато молдавських переписувачів, чиї вміння та праця можуть мені стати в пригоді. І, нарешті
е) Оскільки мою роботу можна недорого і вигідно надрукувати в Чернівцях
з цих згаданих вище міркувань прошу Вашу Ясновельможну Крайову Інституцію прийняти до друку всі мої твори молдавською мовою, а Чернівецьку окружну управу піддати їх цензурі та дати ласкаву згоду на друк книги в друкарні пана Петра Екарта, який уже друкував деякі твори в минулому за Вашою згодою».
Крайсгауптман Буковини, однак, не наважився взяти на себе таку відповідальність і переслав рукопис до Львова. Що сталося далі, точно невідомо: або львівський цензор згоди на друк не дав, або справу у Львові просто поклали під сукно. В усякому разі, книжка О. Халбазанія так і не вийшла, а рукопис загубився.
Як це зрозуміло з цитованого листа О. Халбазанія, викладання в ґімназії він поєднував з обов’язками перекладача молдавської мови в Станіславівському шляхетському суді. На цю посаду він влаштувався 1802 р. Переїхавши до Чернівців після виходу на пенсію, О. Халбазаній продовжував працювати на правовому полі, виконував повноваження перекладача молдавської в місцевому суді, а 1817 р. здав екзамени, ставши ліцензованим адвокатом.
Тодішні австрійські урядовці вважали адвокатів «необхідним злом» згідно засади «Die Advokaten sind im Staate ein Übel, welches die prozesse erhalte, oft vernichte» (Адвокати – це зло в державі, яке підтримує, а часто й руйнує процеси). Тому в той час адвокатів було дуже мало, всього 30-40 на всю Галичину. Порядок здобуття ліцензії адвоката регулював т. зв. «Algemeine Gerichtsordnung» від 1 травня 1781 р., який ставив надто високі вимоги до здобувачів такого фаху: ступінь доктора права, безтермінова практика в чинній адвокатській канцелярії без означення терміну, успішна здача спеціального іспиту. З 1802 р. для допуску до адвокатського іспиту потрібен був персональний дозвіл цісаря Франца І, а 1818 р. уряд встановив квоту кількості адвокатів для кожного краю монархії.
Але оскільки освічених людей тоді бракувало, особливо в Галичині, то уряд змушений був іти на поступки аплікантам адвокатури, не вимагаючи від них тоді докторського ступеня і закриваючи очі на відсутність практики. Що стосується О. Халбазанія, то при схваленні його заяви врахували його довголітню працю в судах Станіславова й Чернівців як перекладача, як і бездоганну репутацію професора гімназії в Станіславові. Він склав присягу адвоката в Чернівцях 9 березня 1820 р. Відтак О. Халбазаній супроводжував судові справи буковинських аристократів, а також займався затвердженням їхніх титулів і родових гербів Галицьким становим сеймом. Відтак він одружився вдруге – з Зойцею Табора, донькою дідича села Чуньків на Буковині, також гречанкою і мав з нею доньку Катерину.
О. Халбазаній помер і був похований в Чернівцях 1825 р.
О. Халбазаній був одним з перших галицько-буковинських просвітників і представником місцевої інтелігенції, яка щойно тоді почала формуватися, а також чи не першим істориком і одним з перших дипломованих адвокатів Буковини. Свій палкий локальний патріотизм він поєднував з лояльністю до монархії Габсбурґів, яка, зрештою дала йому все: посаду професора ґімназії в Станіславові, штатного перекладача молдавської мови в судах Станіславова і Чернівців і адвоката в Чернівцях. Тож у його випадку австрійські соціальні ліфти спрацювали сповна, що й пояснює його подвійну молдавсько-австрійську ідентичність.
Ігор Чорновол
